Polymarket «Божественна рука»: часті суперечки щодо прогнозів, чорна скринька прийняття рішень у контексті «централізації»

Стаття: imToken

Чи справді США «здійснили вторгнення» у Венесуелу — це семантичне судження безпосередньо визначає ставку вартістю понад мільйон доларів.

Ви, можливо, вважаєте це трохи нелогічним, адже у реальному світі США дійсно вживали низку заходів, включаючи військові розгортання, прямі дії тощо. У повсякденній мові та медіа-оповідях такі дії легко сприймаються як «вторгнення».

Однак, кінцевий результат розгляду не відповідав очікуванням частини учасників — у процесі ухвалення рішення Polymarket не визнав дії американських військ як «вторгнення» у контексті своїх правил, що заперечує опцію «Yes» і спричинило обурення учасників ставки.

Це насправді не новий, але дуже характерний спір, що знову виявляє довгострокову структурну проблему прогнозних ринків: у випадках складних реальних подій, на чому ґрунтується децентралізований прогнозний ринок і хто визначає «факти»?

1. Часті «семантичні пастки» прогнозних ринків

Тому, що це «не нове», — бо подібні семантичні суперечки вже мали місце у прогнозних ринках.

Так, подібні ситуації на Polymarket трапляються досить часто, особливо у прогнозах щодо політичних діячів або міжнародних ситуацій. Платформа неодноразово ухвалювала рішення, які користувачі вважали «нелогічними», — одні прогнози у реальності майже не викликають суперечок, але у ланцюгу вони потрапляють у безкінечні апеляції та перевірки; інші ж рішення явно відхиляються від більшості реальних оцінок користувачів.

Ще більш екстремальні випадки — у фазі суперечливого ухвалення рішення, коли механізм оракулу дозволяє власникам токенів голосувати, що іноді призводить до ситуацій, коли «голосуванням» головних гравців «змінюють висновки» щодо певних подій…

Ці суперечки мають спільну рису — вони здебільшого не технічні, а соціальні за своєю природою, наприклад, широко обговорюваний випадок — прогноз щодо того, чи президент України Зеленський у певний час «носив костюм»:

У реальності, минулого червня Зеленський з’явився у офіційному костюмі на публічних заходах, і різні джерела, включаючи BBC та дизайнерів, одностайно визнали його у костюмі. За логікою, це мало б бути остаточним рішенням, але на Polymarket ця очевидна істина перетворилася у боротьбу за кілька сотень мільйонів доларів.

Протягом цього часу ймовірності «Yes» і «No» коливалися дуже сильно, з’являлися високоризикові арбітражні операції, хтось отримував величезний прибуток за короткий час, але остаточне рішення так і не було ухвалене.

Ключова проблема полягає в тому, що Polymarket залежить від децентралізованого оракула UMA для ухвалення результатів, і його механізм дозволяє власникам токенів голосувати у суперечках, що робить можливим маніпуляції з боку головних гравців.

Ще більш спірним є те, що платформа не заперечує можливість використання цього механізму, але наполягає, що «правила — це правила», і відмовляється коригувати рішення постфактум, дозволяючи великим грошам змінювати результат за допомогою правил.

Саме такі випадки дають цінне розуміння меж системи прогнозних ринків: вони дуже добре підходять для подій із чітко визначеними результатами, але мають труднощі з обробкою складних, політизованих, семантично неоднозначних або ціннісно насичених реальних ситуацій.

З цієї точки зору, прогнозні ринки ніколи не намагаються визначити «хто правий, хто ні», а швидше — як ефективно агрегувати очікування за заданих правил. Тому, коли саме правила стають предметом суперечок, система відкриває свої межі.

Якщо ж пояснення результату не можна формалізувати у коді, то «код — це закон» зазнає обмежень у складних соціальних семантиках.

2. Обмеження «код — це закон»

Об’єктивно, прогнозні ринки нині вважаються однією з найяскравіших застосувань блокчейну, і вже не просто інструмент для «ставок» або «прогнозування майбутнього», а передовий майданчик для аналізу ринкових настроїв інституціями, аналітиками і навіть центральними банками (читати далі: ««Прогнозні ринки» — момент прориву: ICE входить, Hyperliquid збільшує ставки, чому гіганти борються за «невизначеність цін»?»).

Але все це базується на одному передумові: питання прогнозу має бути чітко відповідаємим.

Пам’ятайте, що блокчейн-системи природно орієнтовані на обробку детермінованих задач — наприклад, чи надійшли активи, чи змінився статус, чи виконано умову. Ці результати, записані у ланцюг, майже не піддаються зміні.

Проте, прогнозні ринки часто стикаються з іншими об’єктами — чи почалася війна, чи закінчилися вибори, чи є певна політична або військова дія ознакою конкретного характеру. Ці питання не мають природної кодуємістності, вони сильно залежать від контексту, інтерпретацій і суспільної згоди, а не від об’єктивних, перевірюваних сигналів.

Саме тому, незалежно від обраного оракула або механізму ухвалення рішення, у процесі перетворення реальних подій у результати, що можна підсумувати, суб’єктивність майже неминуча.

Саме тому у багатьох суперечках Polymarket — розбіжності між користувачами і платформою полягають не у тому, чи існує факт, а у тому, як його інтерпретувати, щоб його можна було підсумувати.

Зрештою, коли ця інтерпретація не може бути повністю формалізована у коді, — ідея «код — це закон» зазнає меж у складних соціальних семантиках.

3. «Останній кілометр» істини важко децентралізувати

У багатьох децентралізованих наративів «централізація» часто сприймається як недолік системи, але автор вважає, що у конкретному випадку прогнозних ринків — навпаки.

Адже прогнозні ринки не усувають право ухвалювати рішення, а передають його з одного місця в інше:

• на етапі торгів і розрахунків: високий рівень децентралізації, автоматичне виконання;
• на етапі визначення і тлумачення: висока централізація, залежність від правил і арбітрів.

Інакше кажучи, децентралізація вирішує питання довіри до виконання, але не може уникнути концентрації прав на інтерпретацію. Саме тому ідея «коду — це закон», яка так приваблює у світі блокчейну, у прогнозних ринках часто виявляється недостатньою — бо код не здатен самостійно формувати суспільну згоду, він лише виконує заздалегідь задані правила.

Коли ж правила не здатні охопити всю складність реальності, право ухвалювати рішення неминуче повертається до «людини». Різниця лише у тому, що це право не проявляється у вигляді явного арбітра, а приховано у визначенні проблеми, інтерпретації правил і процесі ухвалення рішення.

Повертаючись до суперечки Polymarket, вона не означає провал прогнозних ринків і не доводить, що ідея «коду — це закон» — навпаки, такі суперечки нагадують нам про межі застосовності прогнозних ринків: вони дуже добре працюють для результатів із чіткою визначеністю і ясною дефініцією, але мають труднощі з обробкою високополітизованих, семантично неоднозначних або ціннісно насичених реальних подій.

З цього погляду, прогнозні ринки ніколи не прагнуть визначити «хто правий, хто ні», а швидше — як ефективно агрегувати очікування за заданих правил. Тому, коли саме правила стають предметом суперечок, система демонструє свої межі.

Наприклад, останній спір щодо «здійсненого вторгнення» у Венесуелу ілюструє, що у випадках складних реальних подій, децентралізація не означає відсутність арбітра, а лише приховане існування прав ухвалювати рішення.

Для звичайних користувачів важливо не стільки те, чи є прогнозний ринок «децентралізованим», скільки — хто має право визначати проблему, хто вирішує, яку реальність слід підсумовувати, і наскільки правила є ясними і передбачуваними.

У цьому сенсі, прогнозні ринки — це не лише експеримент колективного розуму, а й боротьба за владу у визначенні реальності.

Зрозумівши це, ми зможемо у світі невизначених істин знайти той баланс, що ближче до визначеності.